17 грудня 2017 року виповнилося пів століття з часу висвячення отця-мітрата Зенона Хоркавого, який впродовж останніх років служив парафіяльним священником парафії Успіння Пресвятої Богородиці Ардір.

Дитячі роки. Війна та табір для біженців

Отець Зенон народився 5 лютого 1936 року в Україні у селі Раковець, колишній Підгаєцький повіт, тепер Теребовлянський, що на Тернопільщині у родині Василя та Розалії. Він ріс у великій сім’ї, мав ще трьох братів.

Як згадує отець, в дитинстві він найбільше любив поле, бути на полі. “Родичі не дуже хотіли мене брати на поле, нераз тато відганяв мене батогом, але я був спритніший – сусід їхав у поле, то я сів на його віз” – розповідає о. Зенон про свої пригоди.

Читайте також:

Його дитячі роки пройшли під час Другої світової війни, яку він дуже добре пам’ятає. “Я пам’ятаю той страх, напади у селі. Все я це пережив. Слава Богу нічого мені не сталося” – пригадує мітрат.

У 1944 році, після Великодня війська Радянської армії підпалили Раковець, який на той час був на німецькій стороні. Родина отця Зенона була змушена переїхати до родини в інше село звідки німецькі війська перевезли їх у Німеччину.

“Вони побудували для нас бараки, де мої родичі ремонтували зруйновану бомбардуванням залізницю. Я з іншими дітьми раз на тиждень з візочками ходили до пекарні за хлібом і за це ми мали нагороду одну пайку хліба. Це було багато бо кожен був голодний в той час.” – описує своє життя під час війни отець Зенон.

Дуже яскраві спогади залишилися у мітрата про один з останніх днів війни, за його словами в ті дні через їх містечко, Метман, що на півночі Німеччини, перелітали тисячі літаків союзників щоб бомардувати індустріальні зони країни, був дуже гарний сонячний весняний день і поверталися британські винищувачі спідфаєри, а він з друзями не ховався, а бавився на вулиці коли по них почали стріляти та кинули кілька бомб на сусідню фабрику в якій утримувалися радянські полонені. Йому пощастило, проте брата отця Зенона було поранено.

Після закінчення війна отець Хоркавий з родиною опинився у таборі для біженців. Спочатку у Польщі, де він ходив у школу, а потім в українському таборі у Райне на півночі Німеччини. Табір був влаштований у колишніх німецьких казармах, де в кожній кімнаті жило п’ять родин з дітьми.

“Там я був аж до виїзду до Австралії. Там буда наша школа, наша церква, наші організації СУМ та Пласт. Там я прийняв святе причастя”, – розповідає про життя в таборі отець Зенон.

У Райне родина отця Зенона перебувала майже чотири роки до 1949р.

15 липня 1949 року родина мітрата Хоркавого прибула до Австралії. Спочатку у Мельбурн потім вони перебували у чотирьох різних таборах аж поки не потрапили у Сомерс, що у Вікторії та поселилися у Мельбурні.

Священство

Коли родина отця Зенона поселилася у Мельбурні, йому було тринадцять років. Він почав працювати та жив у Католицькому коледжі Дон Боско у мельнбурнському районі Бронсвік та відвідував  вечірню школу.

У 24 роки він поїхав вивчати богослов’я та інші дотичні науки у Рим. Сприяв поїздці владика Іван Прашко, а фінансували навчання вісім добродіїв з Сполучених Штатів.

Як розповідає мітрат Зенон про своє навчання у семінарії, “тоді була нагода поїхати на студії до Риму, зайнявся цією справою покійний владика Іван Прашко. І я поїхав до Малої семінарії у Римі. Здавши там матуру і пішов до Великої Семінарії. А після закінчення усіх студій 17 грудня 1967 року був висвячений у каплиці священномученика Йосафата у Римі”.

За словами отця Хоркавого він змалку любив церкву, приїхавши у Мельбурн він прислуговував Владиці Іванові Прашку.

“Як розповідали мені батьки, одного разу мене малого взяли до плащаниці, і коли я туди прийшов то я довго-довго там стояв і всі дивувалися як то так” – саме так, за словами отця відбувалося його знайомство з Церквою.

1968 року Зенон Хоркавий вже у якості священника повернувся у Австралію. Тут він одразу розпочав душпастирську працю і свою першу Службу Божу він відправив у Гіпсленді, що на південному-сході Вікторії у трьохстах кілометрах від Мельбурна.

“Вже майже на наступний день після повернення у Австралію я поїздом поїхав у Гіпсленд” – згадує мітрат Хоркавий.

За свої п’ятдесят років священства отець – мітрат Зенон Хоркавий служив в усіх парафіях УГКЦ Австралії та районах, де проживали українці, також був у Новій Зеландії та Тасманії.

“Всюди-всюди я був, в усіх осередках, усіх парафіях за тих п’ятдесят років. Починаючи від Мельбурна, цілу Вікторію обслуговував, тоді до Сіднея потім в Олонгу кожної неділі та на свята, щоп’ятої неділі їздив у Орандж. Потім бив у Брісбені, у Ньюкаслі пробув рік потім повернувся у Джилонг у новостворену парафію, тоді поїхав до Аделаїди, кілька разів був у Перті по два місяці, пізніше назад у Джилонг, де я був найдовше – 15 років, знову у Сідней, повернувся у Джилонг і останні роки повернувся у Мельбурн” – описує географію свого душпастирювання отець.

Отець Хоркавий чимало зробив для кожної парафії в якій служив. У Джилонзі за час його служіння було придбано дві площі, на одній з яких зараз побудована нерухомість кошти з оренди якої йдуть на утримання парафії. Також він організував відновлення церковних куполів, будівництво дзвіниці, пам’ятника до тисячоліття хрещення України-Русі  та розпис храму. У Сіднеї, як розповідає отець, він розписав каплицю сестер Василіянок, підписав купівлю землі під церкву. У Аделаїді, коли шукали приміщення для сестер Василіянок, він підписав купівлю будинку, який став монастирем. У Перті він також придбав для церкви землю.

о. Зенон Хоркавий під час святкування 50 річчя священства / © УГКЦ Ардір

о. Зенон Хоркавий під час святкування 50 річчя священства / © УГКЦ Ардір

Він також представляв австралійську єпархію УГКЦ у Канаді під час свячення Владики Петра Стасюка. Очолив паломництво тридцяти паломників з Австралії до України, Риму та Лувру з нагоди тисячоліття хрещення України-Русі.

“Я би сказав, що моя праця завжди була активною” – зазначає отець.

До сьогодні церковна служба йому приносить задоволення: “Я радо люблю служити, правити, проповідувати. Тішуся, шо можу людям прислужити, за них помолитися, відправити похорони та приготувати їх до вічності. Я люблю відвідувати людей. Мені приємно бути з людьми, спілкуватися з ними”.

Єдиною для нього складністю є задовільнити людей, адже, як зізнається священнослужитель, люди мають різні характери.

Щодо того якою була Єпархія раніше у порівнянні з сучасною мітрат Хоркавий зазначив, що вона дуже змінилася, адже раніше люди були згуртованими, жили осередками неначе українськими селами, трималися разом. Проте сьогодні цього немає, усі осередки завмирають.

“Є та проблема, що немає людей в наших осередках, немає молоді. Наші, ті, що приїхали, знали одне – в єдності сила, в єдності ми збережемося, себе і своїх дітей. Так і сталося. Усі, хто народився в осередках до сьогодні знають українську мову, прив’язані до громади, а ті, хто був далеко – погубилися, асимілювалися. Мало хто з дітей говорить українською мовою” – ділиться своїми спостереженнями отець Хоркавий.

Іконопис та Музей Українського Мистецтва 

Одним з найбільших досягнень отця-мітрата Зенона Хоркавого є створення унікального українського етнографічного музею у Мельбурні, який розташовано у Парафії св. верх. апп. Петра і Павла у Північному Мельбурні.

Фонд Музею Українського Мистецтва ім. Владики Івана Прашка налічує близько 10 000 експонатів, зібраних по цілому світу. Тут є колекція з тисячі писанок, вишиванки, ікони, церковні речі та інші зразки українського народного побуту.

Найстаршим експонатом є лампадка датована часами трипільської культури.

Історію музею отець Хоркавий веде ще від Другої світової війни, коли до його рук потрапив перший експонат: “Коли я був у Німеччині одного дня мене закликав один українець полонений та подарував мені весільний рушник. Це був рушник з Київщини, вишитий червоним та чорним. Він досі зберігається у музеї”.

Багато експонатів отець зібрав під час свого навчання у Римі. У музей також увійшли старі вишивки, подаровані парафіянами, частину експонатів отець купував.

“І до сьогодні я прошу, купую, коли маю трошки тих долярчиків у кишені” – розповідає отець як поповнюється збірка Музею.

Іншим доробком отця є іконопис який він вивчав у Римі у монаха судита отця Ювеналія.

“Коли я навчався у Римі я багато подорожував, відвідував монастирі у Греції, Македонії, Сербії та захопився іконографією” – розповідає отець Хоркавий про те як почав займатися іконописом.

Першим його розписом було святилище у храмі в Джилонзі, над яким він працював більше трьох місяців. Також для храму у Джилонзі отець Хоркавий написав усі ікони іконостасу. Роботу над храмом він розпочав у 1970 році та закінчив у 2015-му.

Крім Храму у Джилонзі мітрат розписав каплицю в монастирі у Сіднеї у 1976 році.

Окрім розпису храмів отець писав ікони, які часто дарував. Його образи знаходяться в багатьох храмах Єпархії. Так для Ньокаслу він написав дві хоругви та дві ікони, образ Преображення для храму у Канберрі, плащаницю для Олонга, у Катедрі – дві ікони.

Він також розпланував чотири іконостаси для церков Єпархії, зокрема для храму в Ардірі, Квімбіяні, що біля Канберри, Олонзі та Джилонзі.

Отець Хоркавий також зібрав велику колекцію ікон в Україні, яку він передав Духовній семінарії Святого Духа у Львові.

У неділю, 17 грудня 2017 у Ардірі відбулося святкування з нагоди Золотого Ювілея о. мітрата Зенона. Привітати ювіляра прийшло більше двох сотень осіб як з парафії Успіння Пресвятої Богородиці так і з інших парафій. Розпочався день з Архієрейської літургії у парафіяльній церкві, а продовжився святковим обідом в Українському Народному Домі.

Впродовж останніх років отець-мітрат боровся з важкою хворобою – раком легень. Незважаючи на свій поважний вік та хворобу, він залишався дуже активним та життєрадісним.

19 березня 2018 року, на 82 році життя отець Зенон Хоркавий відійшов у вічність.

Церква і Життя

This post is also available in: English