«Ти єси Той, Хто дарував нам пізнання Своєї істини. І хто спроможний висловити могутність Твою, голосною вчинити всю хвалу Твою, або повідати кожночасно чудеса Твої?»

(Анафора Літургії святого Василія Великого)

Бог об’являється людині не тільки як Творець і Вседержитель світу, а й як Отець і Спаситель Свого народу. Тому історія людства є святою історією, оскільки сам Бог у ній являється і діє. Цей задум спасіння здійснюється і вчинками і словами, внутрішньо так між собою пов’язаними, що діла, вчинені Богом, в історії спасіння виявляють науку і словами визначені справи та їх підтверджують, а слова проголошують діла і вияснюють таїнство в них закрите. Внутрішня ж правда, і про Бога і про спасіння людей, цим Об’явленням нам стає ясною у Христі, який є разом і посередник і повнота цілого Об’явлення

Бог відкрив Адамові та Єві, а через них усім людям, їхнє покликання продовжити діло сотворення: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Коли ж прародичі через своє гріхопадіння відпали від Бога, то Бог не покидає людину і обіцяє дати їй Спасителя: «Воно [потомство жінки – Ісус Христос] розчавить тобі [змієві] голову» (Бут. 3, 15).

Людина, навіть утративши через гріхопадіння істинне пізнання Бога, не перестає шукати Того, хто є началом усього. Про такий пошук мовить святий апостол Павло до мешканців Афін: «Мужі-атеняни, зі всього бачу, що ви вельми побожні. Переходячи через ваше місто і приглядаючися до ваших святощів, я знайшов жертовник, на якому було написано: Невідомому богові. Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю. Бог, що створив світ і все, що в ньому, Він, бувши Владикою неба і землі, не живе у рукотворних храмах» (Ді. 17, 22-24).

Христос – правдивий Бог і правдива людина – об’являє у Собі також і образ досконалої людини.

З-поміж людей, які «шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть його» (Ді. 17, 27), Бог об’являє Себе Аврааму, покликаючи його стати батьком усіх віруючих. Свою вірність обітниці потомства і землі Бог підтверджує, даруючи Авраамові сина Ісаака, а цьому – Якова. Тому, являючись Мойсеєві в палаючому кущі, щоб покликати його вивести Його народ з Єгипту – дому неволі, Сущий Бог об’являє себе «Богом Авраама, Ісаака і Якова» (пор. Вих. 3, 15), «Богом батьків наших» (Втор. 26, 7). Переводячи ізраїльський народ через Червоне море, даруючи йому свої заповіді на горі Синай та вводячи його в Обіцяну землю, Бог показує, що Він не тільки входить в історію свого народу, але й кличе його до повноти життя в Ньому: «Я ходитиму проміж вас і буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом» (Лев. 26, 12). Давидові, який бажав побудувати Йому дім, тобто храм, Бог обіцяє, що Сам збудує йому «дім», тобто виведе з його лона потомство – Месію, царство якого існуватиме повіки (пор. 2 Сам. 7, 11-16). Здійснення цієї обітниці Церква бачить в Ісусі Христі: «І Господь Бог дасть Йому престол Давида, Його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки, й царюванню Його не буде кінця» (Лк. 1, 32-33).

У Новому Завіті повнота Об’явлення осягнута в Єдинородному Сині, який споконвіку в лоні Отця і Отця об’являє (див. Йо. 1, 18). Сам Ісус наголошує: «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Йо. 14, 9), – тим стверджуючи, що Він і Отець – одно (див. Йо. 10, 30). Таким чином Ісус Христос приносить повноту Об’явлення, оскільки Він є «образ невидимого Бога» (Кл. 1, 15). Христос – правдивий Бог і правдива людина – об’являє у Собі також і образ досконалої людини.

Церква вірує, що існує тільки одне єдине Боже Об’явлення людям, повноту якого приніс нам і передав Ісус Христос, так що іншого Об’явлення не існує.

Церква вірує, що існує тільки одне єдине Боже Об’явлення людям, повноту якого приніс нам і передав Ісус Христос, так що іншого Об’явлення не існує. Боже Об’явлення продовжує передаватися в Церкві – Тілі Христовому, щоб ми зростали у вірі й богопізнанні.

У своєму богослужбовому житті Церква поєднує календарний рік із роком літургійним, історичний час – зі священним часом спасіння. У літургійному святкуванні історичні події земного життя Спасителя стають спасаючими таїнствами. Отак Бог продовжує діяти в історії аж до її остаточного звершення в зновупришесті Ісуса Христа. Якщо у Старому Завіті Бог об’являвся лише своїм вибранцям: патріархам, пророкам і царям, то в Новому Завіті усі члени Христової Церкви приймають Його Об’явлення.

***

Повну версію Катехизму читайте на сторінці Патріаршої Катехитичної комісії УГКЦ за адресою http://pcc.ugcc.org.ua/?p=161

This post is also available in: English