Парох парафії Святого Івана Хрестителя, що у Перті, у інтерв’ю українській програмі радіо SBS розповів про життя української громади Західної Австралії та як долає виклики війни в Україні.

– ­Чим живе парафія Перта?

– Наша парафія Святого Івана Хрестителя живе зараз тим, чим живе зараз будь-яка парафія в Австралії та й у світі, різниця лише у тому, що ми знаходимося далі від усіх інших парафій, та це не заважає нам у нашому служінні, у молитві Церкви, щоб свідчити Господа у нашому чудовому світі…

– Як змінилося життя парафії після початку війни в Україні?

– Так, ця війна нас ніби захопила зненацька але всі думаючі люди усвідомлювали, що з 2014 року перебіг подій був не найкращим. Ми не відрізняємося від інших парафій Єпархії УГКЦ Океанії, нової Зеландії та Австралії під проводом Владики Миколи Бичка є частиною нашої греко-католицької церкви у глобальному вимірі і робимо те, до чого покликав нас Христос – служити ближньому.

Читайте також:

Провидіння Боже було у тому, що у свій час був проголошений Собор у нашій церкві на тему «Еміграція, поселення і глобальна єдність української греко-католицької церкви», і сьогодні ми не лише розважаємо, молимося, слухаємо один одного, ми допомагаємо, ми працюємо, ми докладаємо зусиль.

Два роки тому ми розважали над соборовим опрацюванням і на нашому Соборі, що відбувся онлайн у грудні 2019 року – як Церква може послужити своїм людям, адже ми маємо розуміти, як зауважив наш патріарх, Глава нашої Церкви, Блаженніший Святослав, що еміграція створює абсолютно нове обличчя нашої Церкви. Ми розходимось по світу, так як він сказав, наша Церква стала глобальною саме через те, що у різних частинах світу свою Церкву рознесли її діти, віруючі люди і Церква є завжди і всюди з тобою тому, що ти несеш її в собі там, де ти сьогодні живеш, працюєш, вчишся.

Ми служимо нашим переселенцям, ми сьогодні, дійсно маємо такий обов’язок відкрити наші серця для ще більшої молитви, зрозуміти, що без Бога ми не можемо зробити жодного кроку у нашому житті. Сьогодні, коли ми бачимо різницю сил між Україною і московською імперією, ми можемо свідчити, що Бог є з нами.

Тут я хочу розповісти про свій особистий досвід, як лише почалася війна ми зрозуміли, що швидше за все, до Австралії приїжджатимуть люди, шукаючи притулку, порятунку і захисту свого життя. Як парафія, як ми маємо на це реагувати, що робити. Ми не мали ще такого досвіду. Я не мав жодної відповіді, як приймати людей і де поселити: у церковній залі, забрати до себе додому? Але скільки зможемо прийняти кілька людей чи родин?

На наступний день після початку війни мені подзвонили з офісу римо-католицької Архідієцезії Перта і запропонували допомогу. Запропонували таку допомогу, що для мене, як для священика було чимось новим. Я сказав, що я не знаю з чого починати і чим допомогти. На що мені відповіли: ”Найголовніше пам’ятайте, що ви не одні, дорогі українці, ми з Вами, католицька церква є з Вами. Ми маємо досвід, бо ми вже допомагали десятками років, ми маємо певні напрацювання як у найкращий спосіб можемо допомогти потребуючим людям тим більше тим, котрі пережили війну, котрі втратили рідних, знайомих і врятували лише своє життя і шукають нового початку у новій, цілком невідомій країні”.

Богу дякувати, ми почули не лише слова підтримки, але і конкретні пропозиції та конкретну, в тому числі і фінансову. А ще в католицькій Архідієцезії запевнили, що діти біженців будуть навчатися у католицькій школі Західної Австралії безкоштовно, включаючи оплату за шкільну форму чи книжок.

У перший день війни мені подзвонили люди з нашої парафії і сказали: «Отче, ми сьогодні хочемо прийти на Літургію, сьогодні ввечері». Я не хочу сказати наскільки мені було приємно побачити стільки людей, причому прийшли люди, які давно живуть у Західній Австралії але прийшли до церкви вперше, бо їх всіх привів Господь додому, до дому миру і до дому любові. І ми зараз всі маємо розуміти, що роль Церкви тут неоціненна, адже Церква є домом миру, домом комфорту, домом спасіння і любові. І це все якраз є протилежними поняттями до понять пов’язаних із війною. У Церкві сама її природа, сама суть, саме ставлення веде нас до миру. Після Літургії після молитви за мир в Україні, як подяку хто ж тоді міг припускати, що ця війна так затягнеться прийшов Архієпископ Перта Тімоті Костелло і запитав чи може бути з нами у неділю під час молитви. І от у такі моменти болю, трагедії та терпіння, коли у вас таке питають ви можете просто подякувати. І так можу сказати, що вся католицька церква є з нами в цей час.

Я мав нагоду з Преосвященним Владикою Миколаєм їхати з Мельбурна до Перта і з Перта до Дарвіна з нагоди місійної діяльності відвідин наших українців, які активізувалися в різних куточках Австралії і зокрема в Дарвіні і ми повинні їх були підтримати у той час, як духовні батьки. По дорозі ми зупинялися у простих католицьких парафіях на далеких поселеннях і всі священника казали, що моляться щодня за Україну. Ми зустрічали чудових місцевих людей, аборигенів і вони нам говорили щирі слова співчуття і говорили, що вони нас розуміють від покоління до покоління. І що були б готові їхати захищати нашу мирну землю, якби лише їм дали дозвіл. І просили, щоб ми передали в Україну їхні наміри і молитви, і що вони моляться своїми молитвами за Україну, за братів і сестер в Україні.

Ми сьогодні  відчуваємо таку любов від Бога, яка єднає навіть тих, що ніколи не зустрічалися і, швидше за все, і не зустрінуться. Але єднає. Тому ми всі шукаємо миру і любові. Тому, що у Господі наша сила, у Господі наша єдність і тому сьогодні у нашій парафії у Західній Австралії, єдиній парафії на всю Західну Австралію, я, як священик української греко-католицької парафії і наші парафіяни відчуваю надзвичайно велику любов, підтримку і родинну руку від найменшого до найбільшого, бажання допомогти і поділитися усім, чим тільки можливо це є церква, католицька церква Західної Австралії. І кожна католицька дієцезія в Австралії допомагають нашим українським біженцям і нашим парафіям.

– Чи відомо Вам скільки українців приїхало до Перта?

– Я навіть таким, правда кажучи, не цікавився. Бо, в першу чергу це не моя сфера діяльності, і не моя мета, щоб знати точні кількості, але, думаю що 200-300, зараз це може бути і 500 людей котрі приїхали до своїх родин, до знайомих, або знаходили ще якісь шляхи для свого порятунку.

Сьогодні не лише для нас чи для всіх українців, але і для нас тут на поселеннях важливо, щоб ми використовували чинники, напрацювання, які вже є готові. Ми ні в якому разі не можемо порівнювати повоєнну еміграцію 40-50-х років з теперішньою еміграцію воєнного часу. Так, там люди також тікали від війни, але інший час, інші можливості. Австралія за свою історію приймала багато еміграції,  і тому є багато готових схем і випробувані шляхи, які треба використовувати і не шукати нового, якщо є системи випробувані часом тому їх просто треба використовувати для наших людей. Не гаймо часу.

Вже зі свого досвіду я би порадив нашим співвітчизникам, котрі приїхали з дітьми, щоб у першу чергу влаштовували дітей у австралійські школи, щоб діти потрапляли у своє середовище ну і батьки мали можливість відпочити і налаштуватися на нове життя. Це одна з багатьох справ на яку б я хотів звернути увагу тих, хто приймає сьогодні українців. Хай діти відразу включаються у життя своїх ровесників.

Повну версію інтерв’ю слухайте на SBS Ukrainian