о. Андрій Микитюк: Життя з Богом не є обов’язком чи обмеженням – воно має бути потребою

Наприкінці квітня цього року наша Єпархія вітала о. Андрія Микитюка, який приїхав з родиною з України щоб стати новим парохом Парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Ардірі, що у передмісті Мельбурна.

Пізнім вечором 25 квітня 2018 року деякі парафіяни Ардіру та Владика Петро Стасюк приїхали у аеропорт Мельбурна щоб привітати на австралійський землі нового пароха Єпархії о. Андрія Микитюка, його дружину та дітей, які прилетіли зі Львова.

о. Андрій є новим парохом Парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Ардірі та прибув 40 днів після смерті у березні цього року попереднього пароха о. Зенона Хоркавого. У певному сенсі це “ласкаво просимо домів”. о. Андрій та його родина є громадянами Австралії, оскільки він працював у Австралії п’ять років тому.

Новий парафіяльний парох народився 1984 року у Львові там він закінчив музичну школу та середню школю.

Читайте також:

• Єпархія вітає о. Андрія Микитюка
• Отець Андрій Микитюк здійснює пасторальну візитацію в Новій Зеландії
• Вшанування хреста за участю дітей у Катедральній Парафії в Мельбурні

Дитинство о. Андрія припало на час розпаду Радянського Союзу та відновлення Української Церкви. Коли у Львові почали відкриватися церкви, він почав прислуговувати в церкві св. Михаїла.

Розповідаючи про те, як саме він пішов на шлях служіння Господу, о. Андрій зазначив, що “це сталося само по собі. Одного разу пішов до церква і мене один монах попросив прислуговувати і я там так і залишився прислуговувати. Пізніше це прислуговування переросло у щось більше”.

Говорячи про покликання, о. Андрій пояснив, що покликання “це не одноразовий момент, це процес, Бог постійно до чогось кличе. Без нього я б не був там, де є зараз, не пішов би у семінарію. Семінарія це не лише навчання, це певна формація, яку проходиш і без поклику бути там важко, себе змушувати. Тому той поклик, який відчувся ще коли я ще був малим просто зростав з кожним днем і зростає й далі”.

Після школи він поступив у музично-богословське училище, а потім у Львівську Духовну семінарію Святого Духа, яку закінчив у 2008 році. Паралельно він навчався в Українському Католицькому Університеті у Львові, де у 2007 році захистив магістерську працю з Літургійного богослов’я.

Пропозицію поїхати в Австралію він отримав ще будучи студентом Семінарії.

“Я навчався на останньому курсі Семінарії і тоді Владика Петро шукав парафіяльного священника для Нової Зеландії. Він звернувся з проханням в семінарію і тодішній ректор, а теперішній Блаженніший Патріарх Святослав запросив мене на розмову та запропонував поїхати. Ми з тоді майбутньою моєю дружиною подумали, що можна.” – згадує отець про те, як він вперше потрапив у Австралію.

Після запрошення від Владики, о. Андрій ще деякий час залишався в Україні – чекаючи на оформлення відповідних міграційних документів. За цей час він був студентським капеланом та сотрудником церкви св. Михаїла. У церкві св. Михаїла він відповідав за передподружню катихизацію та канцелярські справи.

У лютому 2010 року він з дружиною Олесею приїхав у Австралію для служіння у єпархії Свв. Апп. Петра і Павла. До грудня 2010 він був сотрудником катедральної парафії Свв. Апп. Петра і Павла. Потім, більше трьох років, з 1 грудня 2010 року до 28 лютого 2014 року, – адміністратором парафії Св. Володимира у Квінбіяні, передмістя Канберри. 1 березня 2014 року Владика Петро призначив о. Андрія адміністратором катедральної парафії Свв. Апп. Петра і Павла у Мельбурні та впродовж двох років відвідував місію у Новій Зеландії.

За п’ять років служіння у Єпархії Свв. Апп. Петра і Павла о. Андрій був координаторм молодіжного апостоляту, головою Катехитичної Комісії, заступником голови Літургійної Комісії.

У 2015 році о. Андрій з родиною повернулися в Україну. У Львові він був призначений сотрудником парафії Введення в храм Пресвятої Богородиці у с. Муроване та директором Архиєпархіального Реколекційно – відпочинкового Центру.

Пізніше Владика Петро запропонував отцеві повернутися в Австралію.

О. Андрій повернувся в Австралію 25 квітня 2018 року щоб бути парохом у Парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Ардірі. Він також відвідує старших людей у будинку для людей похилого віку Calyna Kare, парафіян, які за станом свого здоров’я не в змозі прийти до церкви.

Він також розповів, що сподівається запровадити деякі зміни в житті парафії.

“Думаємо, що можна зробити щоб було ще краще. Ми сподіваємося відновити молитви за дійте і молодь. Знайомити парафіян з вечірньою молитвою у церкві” – поділився планами парох.

У нашій Єпархії о. Андрій є також членом Літургійної комісії, яка розробляє рекомендації для Єпископа щодо Богослужіння.

Окрім парафіяльних справ о. Андрій займається проектом Дивен-Світ. Як пояснює отець, Дивен-Світ Календар УГКЦ – це електронний додаток для смартфонів, який містить церковний календар. На даний час в календарі є розписані на кожен день устав богослужінь, тексти богослужінь, вечірні, утрені, часи, піснеспіви (змінні частини Літургії), літургійні читання з розважаннями владики Венедикта Алексійчука, Перлини Східних Отців, Житія Святих. О. Андрій відповідає в календарі за упорядкування текстів утреніх та вечірніх богослужінь.

“Задумка календаря була удоступити людям можливість до молитви Церкви. Адже часто кажуть, що немає книжок, немає текстів, немає ще чогось. А тут ми даємо людям доступ до текстів” – розповідає про Календар Дивен-Світ о. Андрій.

о. Андрій є батьком трьох дітей. В Австралію він приїхав з дружиною Олесею, синами восьмирічний Андрієм-Левом, п’ятирічним Єремією та дворічною донькою Богуславою. Андрій-Лев та Єремія народилися в Австралії під час першого перебування отця в Єпархії, маленька Богуслава в Австралії вперше.

Будучи священником вже майже десять років та маючи змогу провести паралелі між парафіянами в Україні та Австралії, о. Андрій зізнався, що “загальні риси є ті самі, але люди вносять свій колорит. Люди є добрі всюди, Бог є добрий всюди”.

Говорячи про стосунки сучасної молоді з Церквою, о. Андрій пояснив, що “теперішній світ пропонує багато різного, і молода людина часто перебуває в пошуку. Проте часто підмінюються поняття, і шукається в багатьох інших, але не там де воно є – насамперед в Бозі. Головне завдання старших поколінь та тих, хто оточує молоду людину – показати правдиві цінності. Життя з Богом не є обов’язком чи обмеженням воно має бути потребою. Коли ми розуміємо, що це ж потреба – все стає на своє місце”.

***

Ця стаття опублікована у №8 газети Церква і Життя, червень 2018 рік