У дев’ятий день Декади Місійності роздумаймо над темою «Паси мої вівці».

Євангеліє від Йоана 21, 15-25

Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» – «Так, Господи, – відрікає той йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!» І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, – відвічає йому, – ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!» І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», – то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці! Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш.» Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за мною!» І обернувшись, бачить Петро, що за ним іде учень, що його любив Ісус і що під час вечері схилився йому на груди та й запитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?» Тож побачивши його Петро, каже Ісусові: «Господи, а цей що?» «Якщо я хочу, – відрікає йому Ісус, – щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за мною!» Отож розповсюдилась чутка серед братів, мовляв, не вмре отой учень. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: «Якщо я хочу, щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло?» Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення – правдиве. Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, – та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь.

Читайте також:

Бог Великий і Бог Всесильний! Бог є володарем життя і смерті. На війні гинуть люди, гинуть воїни, які віддали своє життя в бою за незалежність Української землі, бо захищали від ворогів свою віру, культуру, свою землю. Вони воювали за наше мирне життя, за добробут і спокій, вони рятують міста й села і собою захищають Батьківщину. Ми молимо Боже Милосердя за убитих на війні воїнів, просимо за прощення усіх гріхів, які вони учинили свідомо чи несвідомо.

Сам Господь сказав, що «ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Ми бачимо їхні рани і муки, ми чуємо їхній стогін і страждання, ми усвідомлюємо, що вони понесли нестерпні випробування, перебуваючи в нестатках, у скруті, трудах і неспанні, голоді, спразі і виснаженні. Багато з них були, як ті вівці, що їх було ведено на заколення. Але ми добре знаємо, що вони мужньо потрудилися у страшних і вікопомних битвах. Господь приймає їхню жертву, яку вони поклали за ближнього свого і зодягає їх у шати світлі й чисті, як тих, що вибілили тут одяг свій у крові своїй.

Господь робить їх спільниками у торжестві та славі переможців разом з усіма, хто воював під знаменом Хреста проти світу, плоти й диявола. Відійшовши до вічності, вони далі з нами і продовжують молитися за нас з небесного Єрусалиму. Милосердний Господь долучає їх до собору славних страстотерпців, добропобідних мучеників, праведних і всіх святих, усіх захисників України, Небесної Сотні і сучасних воїнів.

Молімося за усіх померлих воїнів та жертв війни і щоб Бог прийняв їхні душі до свого Царства:

Отче наш…

Богородице Діво…

Слава Отцю…

This post is also available in: English