Дорогі хористи! Ваші парафіяльні родини чекають на вас!

Із “Повісті временних літ” Нестора Літописця.

”Прийшли руси іспитувати віру… І, це почувши, патріарх (Миколай) повелів скликати клір увесь, і за звичаєм вчинив празникову службу, і кадила вони запалили, і співи, [й] хори влаштували. І пішов з ними й цесар [Василій] у церкву [святої Софії], і поставили їх на почесному місці, показуючи красу церковну, і співи, і службу архиєрейську, і дияконів, що стояли попереду, [і] розказуючи їм про службу богові своєму. Вони ж, у зачудуванні бувши і здивувавшись, похвалили службу їхню. І, прикликавши їх, цесарі Василій і Костянтин сказали їм: “Ідіте в землю вашу”. І відпустив їх [Василій] з дарами великими і з честю.”

Повернувшись у свої землі посланці так розповідали Князю Володимиру про побачене: “І повели нас [туди], де ото вони служать богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, — не вміємо ми й сказати [про се]. Тільки те ми відаємо, що напевне бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут [поганами] жити”.

Не можемо забувати або якось приховувати еклезіологічного виміру того часу: коли святий Володимир охрестив Русь-Україну у 988 році – Схід і Захід були разом, Католицька і Православна означали одну Вселенську і неподільну Церкву, охоплюючи різні традиції і культури, адже розкол Церкви лише починався від 1054 року. Київська церква не прийняла розкол відразу, але зберігала сопричастя з Римом і Константинополем ще наступних кілька століть.

Читайте також:

Відкриваючи сторінки живої книги історії українців в Австралії з певністю кажемо, що в усіх наших парафіях, від самих початків були засновані церковні хори. Це було живим відображенням того, що найголовнішою складовою парафії та усього українського церковного життя довкола храму Божого завжди становив церковний парафіяльний хор. Це завжди означає, що парафіяльна спільнота молиться динамічною молитвою, прикрашаючи її своїм неповторним та унікальним співом, притаманному кожному регіону своїм характером. Церковний хор у парафії означає, що ця Божа спільнота є жива парафіяльна родина, яка плекає красу богослужінь. Вже у Старому Завіті у книзі Неємія згадано про важливість хорів: “…уклав два великі хори, щоб подяку співали (Богові)”.

Повертаючись до структури християнського храму розуміємо, що він є іконою Христової Церкви – Божого Тіла й спільноти віруючих і представляє чотири частини: Святая Святих, тобто Святилище, Храм вірних, Притвор та хори, які переважно є вищими від інших частин церкви і не випадково, бо представляють нам небесні хори або ангельські хори: “Ми херувимів тайно являючи і животворящій Тройці трисвятую пісню співаючи всяку нині житейську відкладім печаль” – співаємо на Святій Літургії.

Відомий співак Андреа Бочеллі під час Всесвітньої зустрічі сімей у вересні 2015 року, що відбувалася у Філадельфії (США) в одному зі своїх інтерв’ю для Vatican News поділився думками на слова Святого Августина, що хто співає, той подвійно молиться: ”Мені хочеться вірити в це, бо якщо це так, то я в своєму житті дуже багато молився”.

Дорогі хористи, диригенти, керівники та співаки крилосів повертайтесь до вашої церкви. Коли Ви співаєте, ми – парафіяни, сестри і духовенство також маємо подібні відчуття які мали посланці від святого Володимира: “Бо нема на землі такого видовища або краси такої…”

Ваш спів благородить молитву та її чисельно помножує, підносить нас до небес, благословить через вашу жертовність наші храми і дарує нам Божу радість і відчуття особливого щастя.

Чекаємо на Вас і до зустрічі у наших церквах!

Смачної куті та дзвінкої коляди й веселих Різдвяних Свят для Вас і ваших родин!

Від Єпархії Свв. Петра і Павла – о. Ігор Головко