У Євангелії від Матея 7, 3-5 Ісус каже: «Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці не добачаєш?

Вийми спершу із свого ока колоду, і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку». Саме це є порада Ісуса Христа як навчитись визнавати свої помилки. Всі ми знаємо, що помилки – це певні наші невдачі. І звісно, що в таких ситуаціях нам хочеться звинуватити всіх і все. В цьому я добачаю гордість. Ми ж не один раз говоримо собі: «Як в мене могло це не вийти?». Правда полягає в тому, що ми маємо признатися самим собі, що ми не всесильні і не досконалі. Ми є немічні і нам притаманні помилки. Для цього, щоб визнати це перед собою – потрібно мати чесноту покори.

Гордість – це наслідок гріха наших прародичів; саме тому нам є тяжко визнати свої помилки. Коли Адам і Єва згрішили, то бачимо, що Адам перекидає свою провину на Єву, а Єва на змія (Книга Буття 3, 1-13). Ніхто з них не визнав своєї помилки, бо вони хотіли бути як Бог. Сучасний світ більше говорить нам про гордість ніж про покору. Все в нашому житті крутиться навколо людини. Коли поглянути на ЗМІ, інтернет чи рекламу, всі говорять, що людина має бути непомильною, має бути тільки переможцем. Інакше ти будеш невдахою.

Запитання до владики:

Отож, потрібно визнати свої помилки і взяти на себе за це відповідальність. А в цьому нам допоможе чеснота покори. Свята Тереза Авільська говорила, що «покора – це правда про себе». Цю правду ми знайдемо в Бозі, який найкраще знає життя кожної людини, її наміри та діла.

This post is also available in: English