7 червня 2020 року, у день світлого празника Зіслання Святого Духа, в архикатедральному храмі Святого Юрія у Львові відбулася єпископська хіротонія третього єпарха Мельбурнського владики Миколая Бичка.

Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю владики, у якому він розповідає про свої життєві цінності, про хобі та улюблені справи, а також про покликання кожного із нас до святості.

Владико, як зароджувалося Ваше покликання?

Моє покликання зароджувалося ще тоді, коли ходив до школи. Одразу я не був таким воцерковленим, що ходив побожно до церкви, так як ходили інші. Але батьки інколи змушували мене бути в церкві, особливо, в неділю. Нас із братом будили, змушували вставати і йти до храму. Хоча, з іншої сторони, настав такий час, здається, це був Йордан, коли сестра-служебниця Маркія, яка ще з часів підпілля жила у приватному будинку неподалік монастиря редемптористів у Тернополі, запропонувала хлопцям прислуговувати. Ця пропозиція вплинула на мене. Батьки мене вже більше не будили, я сам почав ходити до храму не лише у неділю, а й кожного дня. Тоді ходили не лише ми з братом, а ціла гурма хлопців. В цьому всьому Бог якось діяв. Ми дивилися на священиків, а в моєму випадку був о. Михайло Шевчишин, довголітній місіонар, який знав наших святих попередників, блаженних редемптористіві не тільки. Він мав великий багаж досвіду і знань, а особливо щодо місійного служіння. Тоді ми всі за цим спостерігали, разом їздили на різні місії, реколекції і Бог в тому всьому діяв. Вже закінчуючи школу, я був впевнений в тому, що хочу стати редемптористом, проголошувати слово Боже, їздити на реколекції, місії і туди, куди пошле Господь.

Читайте також:

Які завдання Ви ставите перед собою? Яке кредо Вашого життя?

Завдання кожної богопосвяченої особи загальновідоме — стати святим. Яким би банальним не здавалося це твердження. Зараз ми наближаємося до неділі всіх Святих, а це є чудовою нагодою нагадати куди ми йдемо і для чого всі наші старання.

Кредом кожного із нас мають бути слова: «Я є святим, будьте і ви святі». Мусимо визнати, що це не є легко. Ця святість залежить від нас, від обставин нашого життя, від кожного прожитого нами дня, від того як ми поводимося в тій чи іншій ситуації. Святість — це не щось позаабстрактне, вона оприділяється через наші вчинки. Святість — це дії в конкретних ситуаціях життя. Цьому всьому повинні бути притаманні побожні речі — спілкування з Господом, добрі діла, що є основою,

Що повинен робити єпископ, щоб розвивати моральні цінності серед людей?

Єпископ має бути з людьми. Не випадково Папа Франциск сказав, що пастир мусить пахнути вівцями. Це не означає, що він мусить йти в село і взяти той запах на себе, але означає, що він має бути близько людей, приземлитися, а не літати десь високо. Єпископ — це є позиція окрема, не всі стають єпископами, але з іншої сторони, ця позиція має породжувати перш за все служіння. Потрібно вміти залишити 99 овець, які дають собі раду, і піти шукати одну вівцю, що заблукала. Саме в тому і полягає весь задум спасіння, щоб крім того, що ми є з тими людьми, які ходять до церкви, які дають собі раду, які мають пізнання Бога і духовного життя, ми маємо шукати тих людей, яких нема у храмі. Ми повинні горіти Божою любов’ю, щоб наше життя і наша постава випромінювали Божий Дух. Якщо поглянути на багатьох єпископів, блаженних, особливо, скажемо про редемптористів, чи Миколая Чернецького, чи Василія Величковського. Вони не були чудотворцями, але слідували своєму покликанню, були дуже близько до людей і часто терпіли за свою віру в часи переслідування. Вони колись зробили багато і зараз роблять багато, особливо це стосується постаті Миколая Чернецького. Є багато зцілень, де за його посередництвом Бог діє.

Поділюся тим, що мені телефонував о. Тарас з Америки, який є настоялем монастиря, в якому я перебував і розповідав про чоловіка, який захворів на коронавірус. Прогнози лікарів були невтішними, йому залишалося жити декілька годин, він відчував, що має відійти і вже попрощався зі своїми рідними. Його родичка прийшла додому та змусила молитися всю свою родину до Миколая Чернецького. За годину після їхніх молитов їй зателефонували лікарі, які не знали, що діялося, бо хворий почав повертатися до життя. Результати обстежень показали, що загрози смерті немає. Тому, ми бачимо, що дива стаються і сьогодні.

Повертаючись до того, яким має бути єпископ, скажу, що він має бути собою. Єпископ має бути з Церквою, з людьми, він має бути там, де є наші люди, що зрештою і стається. Я ніколи в житті не міг подумати, що доля занесе мене до Австралії. Але, оскільки, там є наші люди, тому там повинен бути пастир, там повинні бути наші священики, які служать людям, навіть на такому далекому континенті, який називають «краєм, або кінцем землі».

Що найбільше цінуєте в людях?

Щирість, відвертість, досвід. Це є ті речі, які є дуже важливим, навіть якщо вони комусь не подобається.

Яке найулюбленіше ваше заняття?

Люблю подорожувати на велосипеді. Люблю послухати цікаву музику, так, як колись вчився грати на акордеоні, та й не лише на ньому. Ще за студентських часів ми мали гурт «Емануїл» з яким випустили 2 альбоми. В мене є потяг до музики, люблю не лише слухати музику, але й робити музику. Мені подобається, щоб Літургія була наповнена гарним і довершеним співом. Часом, спів є одним із тих елементів, який заохочує людей приходити до церкви.

Мені подобається проводити час у спільноті, з братією, бо часом відчував брак спілкування, особливо, коли перебував в Сибірі та Америці. У спільноті відчуваєш підтримку, досвід, молитву та багато інших речей, які формують кожного з нас, як особистість.

Владико, що би Ви хотіли побажати нашим читачам?

Кожен із нас вимагає ідеального єпископа, але пам’ятаймо, що кожен із нас має обов’язок молитися за свого єпископа, молитися за духовний зріст Церкви, не лише у Літургії, але, зокрема, у своїх щоденних молитвах. Всі ми пливемо у кораблі, ім’я якому — «Церква», тому кожен із нас має вболівати за Церкву і відчувати приналежність до спасіння.

За матеріалами Павла Іванця для Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ