У листі до Євреїв Апостол пише, що Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий, незмінний (пор. Євр. 13,8). Однак, змінюються час, обставини, суспільство і людина. Отож повстає запитання: «Як донести незмінну Добру Новину про Спасіння до зміненого світу?».

Ціла Вселенська Церква шукає нових способів євангелізації у сучасному світі. Наша помісна Українська Католицька Церква в цілому, як рівно ж і окремі єпархії приймають у цьому важливому процесі активну участь. Очевидно, що наша Церква не є всюди однаковою. Наші вірні, які живуть у різних куточках планети, є частинами різних суспільств і знаходяться у різних обставинах. Ситуація в Україні відрізняється від ситуації в США, Іспанії, Канаді, Бельгії, Італії, Бразилії чи в Новій Зеландії. Але в усіх цих країнах (і в багатьох інших) є вірні нашої Церкви, які потребують на ново відкрити для себе благодать Христового Євангелія і допомогти іншим на дорозі до Царства Небесного.

У минулі вихідні в Мельборні в Австралії відбувся єпархіяльний собор присвячений стратегії розвитку УГКЦ на період до 2020 року: «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Цей собор був нагодою зустрітись мирянам і духовенству нашої єпархії і обговорити стан речей і напрямки розвитку нашої церковної спільноти.

Щодо стану речей, то напевно, що кожен розуміє, що зараз Українська Католицька Церква Австралії, Нової Зеландії і Океанії переживає складні часи. Істотно зменшилась кількість вірних, які ототожнюють себе з нашими громадами, а кількість тих, хто бере активну участь у молитовному житті Церкви в порівнянні з минулими десятиліттями впала в рази. Відсутність молоді в Церкві також не може не турбувати нас. Але ці «зовнішні» ознаки спричинені глибшими проблемами кризи нашої християнської ідентичності. «Спокусою» для наших людей на поселеннях було перетворити Церкву на ще одну культурно-громадську організацію, де співають, танцюють і роблять вареники. На жаль, багато громад піддались цій спокусі. Культура – важливий елемент людського життя, однак людина стає учасником Царства Божого не через пісню і вишиванку, а з благодаті життя в Бозі і з Богом. Це мало б бути першорядним в нашому житті. Оскільки в якомусь моменті нашої історії це перестало бути стержнем нашого буття, ми втратили, як спільнота і нашу культуру. Тисячі нащадків українських емігрантів в Австралії і Новій Зеландії не відчувають жодного зв’язку не тільки з нашою Українською Католицькою Церквою, але й з нашою українською культурою. При тому, що наша Церква завжди і всюди була осередком культурного життя, вона передовсім має бути Церквою – спільнотою дітей Небесного Отця, які разом розбудовують Царство Боже – це є наша основна мета і завдання. Якщо ми його не стараємось виконати, то життєздатність нашої церковної спільноти є сумнівною. На мою думку, делегати єпархіяльного собору усвідомили собі це. Це також є і провідною думкою стратегії «Живої парафії». Наша Церква розробила і впроваджує цю стратегію для того, щоб відновити нас як християн. Адже головним у цій стратегії є зустріч з Живим Христом, а не створення видимості активності.

Однак, без зовнішньої активності відновлення глибокої християнської духовності неможливе. Основою Євангелії є заклик Христа, спрямований до кожного, хто вважає Його своїм Спасителем, йти і проповідувати Добру Новину всьому світу. Віднова духа та активне свідчення власним життям (включно з проповіддю словом)  пов’язані між собою надзвичайно тісно. Тому в часі єпархіяльного собору присвяченого Живій Парафії ми не тільки думали, як поглибити наше духовне життя, роблячи його більш щирим і справжнім, але рівно ж про те, як заохотити до духовної віднови також і тих, хто з різних причин віддалився від життя церковної спільноти. Тут є багато ділянок праці: молодь, нові емігранти, наші старенькі вірні, покоління українців народжених вже у Новому Світі, як рівно ж люди, які не маючи українських коренів, все ж зацікавлені в нашій багатій духовній традиції. Напрямків праці є багато і всі вони вимагають від нас глибокого і довірливого зв’язку з Христом, без якого ми будемо, за словами апостола Павла, немов мідь бреняча або кимвал гудучий (пор. 1Кр. 13,1).

Великі завдання і можливості, які наша Церква собі усвідомлює, не повинні нас лякати. Хоч і вимагають вони в нас зміни способів мислення, відкритості на нових людей і терпеливості, все ж у всіх цих змінах, які є конечними задля віднови нашого духовного і місійного життя, ми не є самотні. Нас супроводжує Благодать нашого Небесного Отця, який у Святому Дусі скріплює і потішає нас. Зробити потрібно багато. Не можемо бути вже з самого початку впевненими, які зміни принесуть позитивні результати, а що виявиться безплідним. Однак, мабуть кожному зрозуміло, що залишатись на місці – неможливо. Для того, щоб у цьому непостійному світі ми залишались з Христом, нам потрібно йти за ним до тих, хто потребує Доброї Новини про Спасіння. Найперше потребуємо її ми самі. Важливим для нас є не просто почути, а спрямувати все своє життя до Царства Божого. У цьому живому слідуванні за Христом ми зможемо стати у наших церковних громадах справжніми свідками Благодаті, які будуть притягувати інших. Тоді, коли Церква буде живою, правдивою і щирою, тоді вона стане цікавою для інших людей, які загубились у світі, який так часто буває облудливим і підступним.

Наш єпархіяльний собор був одним з кроків у напрямку віднови життя в Христі і місійного духа в Українській Католицькій Церкві Австралії, Нової Зеландії і Океанії. Наступні кроки мають бути зроблені мирянами і душпастирями. Оживлення наших парафій, для того щоб в них ми могли зустрітись з Живим Христом, це справа кожного з нас зокрема. Справа, до якої ми повинні підійти дуже серйозно, оскільки без зустрічі з Христом не зможемо дійти до дому Небесного Отця, який єдиний є для нас джерелом вічного життя.

Дякую всім делегатам собору за щиру і відверту розмову. Дякую всім, хто молився за нас, поручаючи нас Богові. У майбутнє ми повинні дивитись за надією, пам’ятаючи слова апостола Павла: «Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рм. 8,37-39).

о. Ігор Колісник, ЧНІ
душпастир УГКЦ в Новій Зеландії

This post is also available in: Ukrainian